Заметки для великороссов на полях книги «Україна irredenta» украинского политического мыслителя Юлиана Бачинского. Часть 2.
2018-05-26 Mikołaj Zagorski, перевод польского текста, адаптация и аппарат Dominik Jaroszkiewicz (Mikołaj Zagorski, Dominik Jaroszkiewicz)
4
**Общественная роль украинского села,
языковой вопрос,
понятие национальности у Бачинского**
Не секрет, что современные украинские идеологи, если не прямо, то косвенно ищут выход из невыгодного современного положения в рустикализации - идеализации сельских общественных отношений предкапиталистического и, добавим для того, кто не забыл патриотические настроения украинских идеологов, колониального прошлого. Подобные идеологемы изрядно отдают шизофренией, ибо Бачинский уже в 1890-х годах понимал невозможность какого-либо мощного и решающего главные общественные проблемы экономического движения в сельских местностях:
«Давна основа середновічної феодальної держави - село, упало, а на його місце, в основу нової держави, держави буржуазної, вступило - місто. Місто стало від тепер надавати, зі своєю міліоновою людністю, головний тон сучасній державній політиці, воно то і стало тим центром, в котрім збігли ся і сплели ся всі нерви сучасної держави. Представник його - буржуазія, оголосивши себе представником цілої нації, вхопила у свої руки керму державних справ, а тим самим держава і правительство[1] стали інституцією до веденя єї суспільно-клясових інтересів. Завдяки сему викликала буржуазія в протягу свого столітного панованя такі кольосальні продукцийні сили, виказала таку великанську творчу силу людської суспільности, що з ними ніякий із попередних віків не може рівнати ся. Опанованє силами природи, машини, пристосованє хемії до промислу і рільництва, пароходство, желізниці, телєґрафи, телєфони, уможливленє рільної експльоатації цілих країв, реґуляція рік, незвичайний розвиток наук, штуки, літератури, і маси людности виростаючі немов з під землі, отсе той результат одновікового панованя буржуазії, отсе ті здобутки, котрим не дорівняють хочби і всі попередні віки разом взяті».
Те из читателей, кто изучал хозяйственную историю политического этапа капиталистической реставрации в СССР (1987-1992) знают, что чрезвычайную активность развивали тогда мелкие нетрудовые элементы города и села, ныне, относительно начала 1990-х годов, почти вытесненные из политической и идеологической жизни. Тогда, как и в 1890-х годах на Галичине шёл процесс, называемый «Первісна акумуляція капіталу» - так перевёл на украинский галицкий извод Иван Франко название главы «Капитала» Карла Маркса о первоначальном накоплении капитала. О роли мелких хозяйчиков в этом процессе Бачинский писал:
«Сей цілий економічний процес відбув ся з такою желізною конечністю і беззглядністю, що всяка боротьба, якої не піднято би проти него, кінчить ся все повним розбитєм збунтованої кляси дрібних властителів[2]. За кождим разом, по кождій боротьбі, окриваєть ся новою славою великої побіди все-тріюмфуючий капітал, за кождим разом у тріюмфальнім поході веде перед собою нову, свіжу масу поневолених бунтарів - свіжих пролєтарів...»
Сложно отрицать, что пролетаризация постигла почти поголовно всех украинских сторонников линии Горбачёва, которых было немало. Такова ирония истории: кого советская действительность не смогла убедить в необходимости коммунистического переустройства общественной жизни, теперь тех толкают к этому голодные желудки да эмигрантские размышления. Им бы было неплохо знать, что природа Донбасской войны, природа процесса ведущего к её эскалации, тоже не новая. Эта природа была известна Бачинскому. Он наблюдал нечто подобное перед Первой Мировой войной и выразил в последнем предложении те надежды, которые буржуазные идеологи имели перед её началом:
«З одної сторони антаґонізм між клясами посідаючою і не посідаючою вимагає безнастанної чуйности єї орґанів - поліції і «справедливости», з другої - масова продукція, перевисшаюча попит внутрішного ринку - великої сили мілітарної, на нові заграничні ринки. Там, на світовім ринку, сходять ся капіталісти двох ріжних держав, - починаєть ся боротьба... Хто кого випре? «Вітчина» загрожена! ... хто має більшу силу, той побідить. І державні війни, що були ще до недавна війнами династичними, перетворили ся на війни торговельні. Але до сего остаточного кроку не все треба тепер удавати ся. Вистарчить мати за собою сильну армію, готову виступити кождої хвилини до бою, і тоді - цілий спір залагодить ся вже «мирною дорогою». І замісць війни дістанемо - торговельні договори».
Кто только не рассуждал в 2015 году в духе последнего предложения! И польские идеологи, и немецкие, и американские и российские. Только режим Яценюка, как назначенный в Вашингтоне, ни на какие торговые договоры не был нацелен. Бачинский ещё век назад очень хорошо понимал, что проблемы в промышленном развитии Украины, даже в её мануфактурной промышленности, крайне пагубно сказываются на общем состоянии всех сфер общественной жизни:
«Рівномірно з упадком міського промислу, упадають і міста, і їх людність, замісць щоби давати провід у культурнім розвитку цілій краєвій суспільности і повести за собою «провінцію», села - знизила ся сама до неї, перейняла ся єї потребами і думками, не сягаючи поза єї вузькоглядний і обмежений горизонт. Рівень інтеліґенції міщан знизив ся до рівня інтеліґенції звичайного мешканця села - мужика: та сама безпорадність і повільність, та сама заскорузлість і пересуди. Відповідно до сего економічного і культурного стану галицької міщанської кляси ведеть ся і єї політика: така сама нужденна, не смілива, без крихти енерґії».
Упадок сельской промышленности на Украине начался с ликвидации коллективных хозяйств. Что можно сказать об этом процессе? Уже в 1890-х годах Бачинский сформировал ясное понимание обстоятельств, особенностей и результатов раздельного (парцелярного) ведения хозяйства на Украине.
«Щож до парцеляції, то ту справа маєть ся цілком противно. З якої точки погляду ми і не дивили би ся на неї, чи з погляду економічної еволюції, тенденції теперішного економічного розвитку, чи з погляду гуманности, вважаючи єї за зарадчий спосіб на матеріяльну нужду мужиків, - в обох разах покажеть ся вона нам шкідливою. В першім разі буде се прояв реакцийний, в другім - засіб цілком хиблений. Парцеляція великих рільних обшарів спинює той процес, який відбуваєть ся в нинішній рільній господарці - концентрацію управної землі в великі обшари, і не дозволяє вести рільну продукцію на широку скалю, на лад капіталістичний, із застосованєм машин і всіх найновійших здобутків аґрономічної науки. Замісць того, щоби єї приспішити, і прискорити той тяжкий, болючий порід нової висшої фази рільної господарки, спихаєть ся єї назад до єї примітивного стану, і замісць господарки цвітучої, дістаємо господарське хирляцтво... Парцеляція не дає також і тої сподіваної многими галицькими «опікунами» мужицтва поліпшеня економічного стану мужиків. Бож одна лише і то дуже мала частина мужиків може як-так вийти на парцеляції - мужики богатші. Вони тому і беруть майже виключно в ній участь. Але про їх ратунок ту не розходить ся, а про біднійших. Біднійші же ніколи не можуть добре вийти на парцеляції».
Кто сколь-либо достоверно помнит разрушение колхозного хозяйства и его распад не может ни признать крайнюю уместность (слушність) всей этой характеристики. «Буржуазія тріюмфувала - держава стояла вже їй до послуг» - это ведь не только о процессах в Габсбургской монархии.
Современная украинская жизнь подтверждает указание на бесперспективность мелкого сельского хозяйства, особенно распространённого к западу от Збруча. Тезис Бачинского можно только признать истинным, ибо со всей очевидностью он подтверждается современной украинской жизнью: единственное село на Львовщине, которое не имеет в эмиграции почти половину населения - это то, которое сохранило если не юридически, то технически колхоз[3].
Разумеется, тема упадка села не нова и очень немногим говорящим об этом явлении понравится тот способ выхода из плачевного состояния, который пока ещё работает невзирая на майданные и иные события. Нужно же помнить, что истоки упадка села были хорошо обозначены в той же книге Бачинского:
«Мужицька господарка, з конечности примітивна на малім куснику землі, не маючи сили витримати конкуренцію з капіталістичною господаркою великих обшарів, упадає, і потягає за собою упадок численної кляси до недавна самостійних єще дрібних господарів - мужиків. Мужик, не в силі втримати ся довше на своїй землі, змушений рад-не-рад покинути єї - шукає місця на панських ланах або у місті, в міських фабриках. А його земля дістаєть ся у руки великого властителя, которого господарка, для дальшого єї розвитку, потребує чим-раз більшого обшару рільного».
Вполне современные законы о продаже украинских земель представителям транснациональных корпораций лишь предваряют указанный Бачинским передел. Сколь-либо заметно и действенно противостоящие этому переделу политические силы в актуальной украинской политике не представлены совсем.
Начиналась современная украинская нищета с тех времён, когда для поддержки вполне определённых экономических целей (полнейший уход от нетоварных хозяйственных связей и перевод всех общественных связей в денежный оборот) оказалось возможным использовать известные движения националистического оттенка. Эти движения поставили украинских трудящихся на грань выживания и фактически ликвидировали некогда высокий уровень общей культуры украинской нации, которому, (вот ирония истории!) некогда были причастны даже сторонники частной собственности - павлычки и прочие драчи. Для развития не только демократической, но и вообще любой культуры украинских масс господствовавший в начале 1990-х годов «Народний рух...» не сделал ничего вне зависимости от своих намерений. Это нетрудно понять, если посмотреть на общественную обстановку там, где «Народний Рух України за перебудову» имел наибольший успех. Должно быть понятно даже тому, кто только начинает изучать украинский язык, что «Народное движение Украины за перестройку» это названия секулярное. Увы! Наибольший успех это движение имело там, где массы не имели не только самоорганизации (её не было почти нигде), но даже симпатий к ней. Если точнее , «Рух...» сделался во многих местностях простым синонимом клерикальных структур УГКЦ, которые просто навербовали себе достаточно многочисленных и послушных исполнителей.
Очень специфическая ситуация получается, когда клерикалы пытаются выступать в качестве единственных представителей национальности. Тенденции 1848 и 1989 года во многом настолько различны, что нет экономической основы для их сравнения. Всё же в каждом случае необыкновенно много публичного шума издавали представители УГКЦ. Потому присмотримся к контексту и результату этих выступлений. Бачинский как раз даёт нам такую возможность.
Бачинский отсчитывает историю украинских национальных движений с 1845-1848 годов, когда клерикалы были активизированы в «национальном» направлении администраторами габсбургской монархии для борьбы с демократической фракцией польской буржуазии. Небесполезно вспомнить, что Эдвард Дембовский - первый польский гегельянец и публицист «Научного обозрения» был убит во время событий Краковского восстания в стычке с одной из подобных «национальных» вооружённых группировок одуренных клерикалами крестьян. Псевдонациональный характер подобных вызванных клерикалами «общественных движений» подчёркнут не случайно. Если нация формируется как явление, тесно связанное с экономическими потребностями буржуазной революции, то организация добуржуазной общности в «национальность» может оказываться средством борьбы против буржуазной революции, раз уж подлинная суть подобного «движения» не может отвечать актуальным задачам своего исторического момента. Из 1840-х годов, когда Галицкая Русь впервые оказалась в зоне широкого рынка труда и когда были заложены предпосылки формирования украинцев Галиции и Волыни как части нации, происходит также и та «духовная традиция», которая выражает интересы реакции: от сельских клерикалов 1840-х до идеологов УПА. Подобным же образом «преждевременная организация» как приём борьбы реакции характерна для профессиональных союзов, организовываемых церковью. Пока массы не могут поставить в ядро своей по составу организации свои собственные интересы, идеологи в сутанах организуют их вокруг излюбленных идеологем. Есть ещё более яркий пример, сближающие современные «левые» сообщества самых разных стран с жертвами мобилизаций УПА. Наверняка всем интересующимся читателям известны попытки организовать какую-нибудь партию, например коммунистическую, из тех, кто не имеет никакого понятия о том, в какую сторону хотя бы примерно и как нужно двигаться, чтобы это было организованное движение к коммунизму...
Пока же, обратимся к началу украинской истории, ибо прямую феодальную форму зависимости Галицкая Русь скинула, хоть не своей заслугой, раньше чем Поднепровская Русь на целое десятилетие. Читателя, желающего упражняться в более литературном украинском языке, чем тот, на котором написана книга Бачинского, стоит отослать к поэме Ивана Франко "Панські жарти", которая, хоть не относится к «золотому фонду» мировой литературы, но ясно и правдиво передаёт обстоятельства тогдашней жизни на Галикой Руси. В российской литературе по формальной тематике, то есть по «обсуждаемому» уровню субъектности, эта поэма скорее близка к произведениям пропагандировавшегося Чернышевским поэта Кольцова, тогда как по технике "Панські жарти" прямо соотносятся со зрелыми поэмами Некрасова. Как писал сам Чернышевский в другом месте, «читай, добрейшая публика! прочтешь не без пользы. Истина - хорошая вещь: она вознаграждает недостатки писателя, который служит ей».
Вернёмся однако к тому, как без поэтических оборотов та же самая общественная обстановка, что отражена в поэме "Панські жарти", воспроизводится в цитируемой книге у Бачинского. Он сильно удивляется тому, что уже в 1890-х годах некоторые реакционные группы видят в событиях 1848 года именно национальное в полном смысле слово пробуждение или движение масс:
«Бо і справді дивно. Як могло в природнім ході річий, при крайнім упадку національного почутя у «Русинів» до самого 48 р., при крайнім духовім запустіню «руської» інтеліґенції, що складала ся тоді майже з самих попів, при невміню навіть «руської» мови, так, що мовою «Русинів» була мова польська (навіть проповіди в «руських» богослуженях говорили ся по польськи, і се цілком нікого з «Русинів» не разило, видавало ся їм цілком природним), зараз після душеня самими «Русинами» перших проблесків національного почуваня серед тодішної «руської» молодіжи (Шашкевич[4] і тов.), - як могло в природнім ході річий серед тих самих «Русинів», зродити ся нараз, як самостійний продукт самого житя до 48 р., таке незвичайне національне почутє, зняти ся такий незвичайний національний крик? Дивно, тай неможливо».
Иван Франко рассматривал ослабление габсбургского политического гнёта в 1848 году как важную предпосылку дальнейшего культурного развития украинских трудящихся масс. Как бы в оппозицию Бачинскому, который указывает на иллюзорный характер субъектности украинцев в 1848 году, Франко отмечает: «Тілько з 1848 роком починає ся нова доба в житю галицькоі Руси; те, що було доси, то були в найліпшім разі проби відродженя, були мріі, бажаня, була по троха й агітація. Тілько знесенє панщини і наданє політичноі свободи дало можність дійсного житя для націі, котроі ядром були мужики. І ми бачимо, що й у історіі свідомости народньоі сей рік становить епоху. Знесенє панщини, війна з Кошутом[5], похід Москалів на Угорщину - се живі теми пісень і оповідань народніх і доси[6]». Но Бачинский не может опираться только на фольклорную известность. Он пытается не столько противопоставить указанному какие-то факты, сколько дополнить их картиной иных сфер общественной жизни. Распутывая даже не экономический, а всего лишь политический интерес, Бачинский показывает, что украинцев едва не изобрели администраторы габсбургской монархии, чтобы получить опору против буржуазных требований польской буржуазии и в, особенности, против требований упомянутой в «Манифесте коммунистической партии» фракции Эдварда Дембовского[7], которая под влиянием вживания в нужды польского бедного крестьянства стремительно проходила идейные преобразования в социалистическом направлении.
«Брак відповідного числа війська в Галичині, сконсиґнованого[8] тоді головно в Відни, Пешті і Празі, а не менше занятого і війною в Льомбардії, змусив австрийський уряд шукати в самих суспільних відносинах Галичини чогось, що могло би заступити йому брак відповідної оружної сили і ним здусити революцію польської буржуазії («демокрації польської») в Галичині. Шукало - знайшло. Як в 1846 р., в західній Галичині, проти революцийних елементів польської буржуазії, вхопило ся за поміч мазурських мужиків, так тепер у східній Галичині, висунуло - «руське» національне питанє... І зашуміла нараз «патріотичним духом» австрийська «Русь». Мов гриби по дощі з'являють ся «Народні руські ґвардії», яко сторожа проти... революційних змагань польської а навіть і угорської буржуазії. Перемиська «патріотична» консисторія висилає в тій ціли відозви зі знаменем[9]... цісарського орла, а архикнягиня Зофія, що стояла тоді на чолі віденської камарілі, висилає патріотичним «руським» ґвардіям... пишну хоругов. Засновуєть ся «Народна руська Рада», що захоплює в свої руки цілу «руську» політику і зараз обмінюєть ся льояльними письмами... з віденським правительством, а ґраф Стадіон, той правдивий австрийський Колюмб, що «винайшов» «Русинів», засідає між... «руськими» послами... в Кромерижи, вибраний «Русинами», як посол... «руський» з жовківського повіту».
Интересно ли получается, когда в условиях господства реакционных настроений происходит демократический избирательный процесс и победа достаётся реакции? А ведь при таком исходе множеству «гражданских» формально демократических фракций оказывается с последовательной демократической фракцией просто не по пути. Ибо Дембовский предполагал активность крестьян в пользу проявления их собственных, а не панских интересов. Гораздо ниже такой постановки вопроса и избирательные движения в Польше и Франции, акции за законность политического выборного процесса в России. Ведь если «интересы» российских трудящихся будет законно и правомерно выражать местный «ґраф Стадіон»[10], то повода для беспокойства у сторонников законных выборов не будет. Революционно ли это движение за законные выборы в России, Польше, Франции или на Украине? Как минимум, в современной форме это движение реакционное, ибо оно легко именно в данной обстановке успокоится на победе реакции. Хотя возможность формального выражения воли и является залогом свободного выражения воли, путь к свободному выражению воли самих масс лежит сейчас преимущественно не через укрепление формальных процедур, а через создание понимания в массах того, какое выражение их воли является свободным, в каком выражении своей воли они соединяют именно свой интерес с общественным и экономическим прогрессом, а не наращиванием валового оборота и прибыли угнетателей.
«Преждевременная», то есть неожиданно быстрая смерть является важным последующим post festum признаком идеологической, оболочечной, упреждающей (не нужно трёх слов) формы движения, которое не является движением самих масс. 1850-е годы, когда революция уже была подавлена, ничего не дали с украинской стороны не только для международной культуры, даже для собственно украинской культуры, если взять её первые неразвитые формы, где нация выступает ещё без осознания противоположности общественных интересов[11].
«А в кінци, чому, помимо дальшого протеґованя австрийським правительством сего національного руху у «Русинів», помимо дальшої його підмоги, чому той національний запал так скоро серед них притих, так скандально закінчив ся? Думав би хто: от тепер-то попливе широкою струєю «руське» житє в Галичині, зацвите «руська» література, штука, наука... Та щож бачимо? Мабуть занадто острий був сей рух для «Русинів», занадто недозрілі були вони ще тоді і слабі, щоби змогли були витримати довше такий експеримент на своїм немічнім тілі. По короткім шалі - наступило отупінє... «руський дух» - завмер. І щезли десь «учені руські», що зладили були собі З'їзд в 48 р., щезли десь і «Народні руські Ради», згасла «Галицькая Зоря», все те немов під землю запало ся... І одно лише зістало ся, щоби голосити світови славу імени «руського»: урядовий «руський» орґан «Вѣстникъ». Він оден ще не дав прогомоніти нікчемній славі «Тирольців Сходу»... Ціле слідуюче[12] десятилітє, рр. 50 - роки повного застою політичного і народного житя «Русинів» ... »
Точно так же обычно быстро сходил на нет воспитательный и экономический эффект католических профессиональных союзов, оставляя подлинно выгодную господствующим католическим идеологам апатию. Точно также на Западной Украине «Народний Рух...» добился полной идейной пассивности трудящихся масс. Точно так же быстро сходили на нет очередные «коммунистические» «партии», оставляя за собой десятки почти безвозвратно испорченных для содействия общественному прогрессу биографий. Итогом всех этих значительно опережающих действительность форм организации является всего лишь торжество реакции. Бачинский показывает это в такой цитате:
«Не було кому вияснити мужикови значіня парляменту і навчити його цінити ту найбільшу, найважнійшу конституцийну інституцію. Тож і уважав він те все за якусь непотрібну «кумедію», а казали і йому єї відогравати, то не диво, що йшов там, де йому за те платили. Ту вже не помагали накликуваня до послуху та пусті слова про «добро Руси». Все він ту чув, про все ту балакали, та про те, що його могло би обходити і чого йому бажало би ся почути, про се мовчали. Тож спокійно ховав до кишені «пятку» і бючи ся рукою об кишеню, сміяв ся: «от, де добро Руси»... Пропадала «руська справа»...»
Это просто про современную Украину без всяких изменений. Но разве польская действительность существенно иная? По причине господства реакции прямой подкуп не очень распространён в Германии и Франции, где массовые настроения не сильно могут поколебать всевластие реакции, но разве таковы настроения российских трудящихся масс и разве российская ситуация так сильно отличается от украинской и польской?
Первой формой предполитической борьбы у всякого народа всегда является борьба за возможность к нему открыто и общепонятно обращаться. Служители культа, о чём Бачинский свидетельствовал выше, предпочитали обращаться к народу на основе своей канцелярской лексики, которая была упрощением польского литературного языка. Раз за массами не признавалось значение если не современных, то будущих самостоятельных участников общественной жизни, то и вырабатывать общепонятные способы обращения к ним не было у подобных идеологов потребности. Только потребности общественного переворота формируют национальный литературный язык, ибо без него не только возбудить массы в пользу социалистических мер невозможно, но даже обеспечить «гранатное мясо» для буржуазных революций нет никакой возможности. Так, французской республиканской государственности предшествовала борьба энциклопедистов за выработку общепонятной т.н. парижской литературной нормы, так Фран(ь)цішак Багушєвіч несомненно является фигурой, без которой БССР[13] была бы невозможна, наконец, промышленная Советская Украина была бы невозможна без той черновой неблагодарной и вроде бы «несвойственной» филологической работы, которую вынуждены были проводить украинские социалисты Іван Франко и Леся Українка, чтобы иметь возможность обращаться к массам наиболее широко. Ибо освоение грамотности является предпосылкой всякой иной субъектности, а никакая развитая деятельность (будь то промышленная, научная или литературная) не может обойтись без языковых и письменных (хотя теперь не обязательно бумажных) средств своего выражения.
В области языкового вопроса и способов окультуривания в общем для Европы весьма характерной является эпоха ликвидации крепостного права. Эта эпоха в наибольшей степени формирует национальности, она же исключительно важна для формирования литературного языка, ибо тут он оказывается как-то связан с экономическими потребностями миллионов мелких собственников, ранее бывших крепостными. Тут оказывается нужна интеллигенция. Как писал Франко «Приложенє утілітарного прінціпу до всіх здобутків цівілізаціі змусило молоду інтелігенцію замісць давнійшого широко скачучого ділетантства сконцентрувати увагу на те, чого поперед усего потрібно для народа, значить, і на просвіту народню, на пізнанє економічного, соціального і духового стану народа, на освідомлюванє того народа в єго національних, політичних і горожанських правах».
Понимание Бачинского не везде доходит до такой выразительной приверженности принципам просвещения, которую так легко найти у Франко во всякой более-менее значительной работе. Вот, например, не изучавший к тому времени Гегеля Бачинский повторяет известные ошибки немецкого мыслителя, разворачивая мысль:
«Економічні інтереси суть підставою волі людий. І з того погляду, можна би згодити ся з дефініцією Ренана, котрий на питанє: Que est се qu'une nation?[14] - відповідає: нарід (нація), є то велике зборище людей, що хотять бути разом».
В этом положении Бачинский не просто не поддерживает принципы просветительства, не просто провозглашает нечто, противостоящее марксизму, он даже не выступает как материалист. Экономические интересы, конечно, не основа воли людей, тем более это было не так на Советской Украине, но всё же эти интересы являются решающим долгосрочным и массовым фактором общественной жизни, фактором тем более влиятельным, чем более широкий и долгосрочный прогноз мы желаем выработать. Интересно, что продемонстрированный переход Бачинского от плоского материализма к самому тухлому идеализму воспроизводится в его работе как целом. Эти две крайности отнюдь не исправляют и не дополняют друг друга и не преодолевают друг друга в процессе выработки марксистского взгляда, а наоборот, противостоят ему. Не имея желания иллюстрировать это положение на примере рассмотрения Бачинским борьбы за язык, продолжим рассмотрение вопроса по существу, показывая только меткие или интересные положения от украинского мыслителя.
Украинская борьба за язык была типична. Факты развитой промышленной, литературной и научной жизни Украины, разумеется, нужно выносить за пределы реальной общественной борьбы до середины 1920-х годов. Борьба фактически шла лишь за предпосылки и условия последующего общественного развития. Например, украинская промышленность как (некогда) реальный факт, разумеется не была на Галицкой Руси 1860-х годов даже фактом фантастического сознания. Потому, не предполагая значимость самих масс, типичные местные идеологи предлагали просто «прогнуть» массы под чужие господствующие классы.
Наоборот, иная фракция в общественной борьбы отстаивала широчайшую свободу для масс, в первую очередь свободу от давления частной собственности. Но в таком виде эта фракция появилась не сразу, она росла на почве признания и поддержки любой самодеятельности трудящихся масс, причём исторически первой её формой была, естественно, словесная и пластическая самодеятельность народного искусства.
Франко в отзыве на публикацию книги Бачинского писал «коли ще по 1848 році Зубрицький з погордою писав про „язик пастухов", до котрого він не хоче знижувати своіх благородних уст, то молоді Украінці 70-тих років признали власне тих „пастухов," т. є. мужиків, головною основою націі, прокламували голосно думку, що і язик, література і цівілізація не на що, а на те, щоб служити тим пастухам, допомогти йім здобути собі свобідне людське житє на рівні з другими людьми, і що інакше всі ті гарні речі будуть пустою забавкою або мертвою мумією а не чимсь таким, що би варто було праці і заходів розумного чоловіка»[15].
Подробнее раскрывает упомянутую сферу общественной борьбы Бачинский:
«За тую-то літературну мову і пішла тепер боротьба. Проти мови народної, котра дала тим, що піднесли єї до мови літературної, назву - народовців, виставлено з боку попів - котрі пристосували в письмі язик церковний, спільний «Русинам» і «Великоросам» (хоч лише в письмі, а не в вимові) і через те ідентифікували його з мовою «великоруською» - мову «великоруську»[16]). І коли народна мова, принята народовцями, злучила народовців з народом українським, то язик «великоруський» (церковний) принятий попами, злучив їх з народом, - «великоруським», «московським»... Рівночасно появили ся ріжниці і в поглядах політичних: культурно-суспільне становище попів, відповідаюче середновічности, звернуло їх симпатії до середновічної форми державної управи - абсолютизму, що, з упадком абсолютизму в Австрії а при мнимій язиковій спільности «Русинів» з «Великоросами», виявило ся в симпатіях до росийського абсолютизму, - культурно-суспільне становище народовців, відповідаюче новочасности - до новочасної форми державної управи, до держави конституцийної, до австрийського конституціоналізму. Стали отже ту проти себе дві «кляси» - партії «руські»: попи, москальофіли - «староруська партія»; світські, українофіли-народовці - «молодоруська партія». І почала ся боротьба - боротьба двох культур: новочасної з середновічною, «буржуазії» з духовенством, світського елєменту з елєментом духовним, - перша стадія боротьби: боротьба літературна; а зглядно - язикова».
Народовцы, в червонорусском изводе дословно «национальники», это не буржуазная украинская фракция в классическом значении. В полном тексте книги читатель может найти интересное детальное описание того, как из клерикалов выделилась интеллигенция, не желавшая подпадать под клерикальную идеологию и желавшая выдвигать буржуазные требования, но ведь в кавычках автором написано ««буржуазії»» тоже не случайно. Первое поколение украинской разночинной интеллигенции скурвилось почти целиком. Как, добавим, в Германии, в Польше и в России. Исключительная стойкость украинского национализма - это явление позднее, из времён режима Пилсудского. Ранее же, во времена, изучаемые Бачинским, была лишь неспособность украинских разночинцев противостоять повсеместным (семейным, литературным, бытовым, экономическим) клерикальным влияниям. Подобное же явление, как мы знаем, не привело к событиям, подобным волынским, ни в России, ни в Польше, ни у белорусов, где скурвленых и не очень разночинцев пытался скупать Скирмунт[17].
Как бы ни складывалась судьба первого разночинного поколения, вскоре появляется новое, в котором, наконец, прямо появляются буржуазные идеологи, а за ними, следующим поколением, сначала социалистические идеологи, а затем и представители научного коммунизма. Ранние этапы идеологической борьбы буржуазии Бачинский видит в формировании так называемой национальной идеи - известнейшей буржуазной идеологемы. Перед знакомством с её трактовкой Бачинским стоит привести то, как он понимает понятие Украины, употребляемое позднее. В 12 примечании, откуда взят фрагмент, можно найти гениальное предсказание невесёлой современной действительности - «російськомовних українських націоналістів» и даже представленных вовсе не одним только известным колоритным бизнесменом «жидобандеровців» (это слово уже несколько лет назад почти утратило на Украине юмористическо-шовинистический оттенок).
«Терміну «Україна» уживаю ту не так в значіню національнім, як радше на означенє південно-західної росийської території, в котрої склад входять: Волинь, Поділє, т. зв. «Малоросія» (губ. київська, чернігівська, полтавська і харківська) і т. зв. «Новоросія» (шмат землі по Чорне море). Боротьба за політичну самостійність України не відносить ся також виключно лише до Українців-народу, а взагалі, до всіх, що замешкують Україну, без огляду на те, чи се автохтон-Українець, чи кольоніст: Великорос, Поляк, Жид чи Німець. Спільний інтерес з'українщить їх, змусить їх усіх стати українськими «патріотами»».
После цитированного читателю должно быть интересно, что что о самой национальной идее Бачинский пишет так:
«Сучасна національна ідея, в сути річи - ідея буржуазийна. Буржуазія і народність, се плід, що виріс на однім і тім самім ґрунті, розвиток одної впливав на другу і на відворот, а роля, яку відогравала народна (національна) ідея, відповідає ролі, яку відогравала буржуазія. Буржуазія, національна ідея і національна держава - се виплив економічної еволюції, дитина капіталістичної продукції. Рівномірно, як капіталізм, розвиваючи ся, заточував що-раз-то ширші круги свого панованя, як що-раз-то дальше почав посувати ся на Схід, рівномірно з тим почали показувати ся на горизонті нашого віку і «нові» народности, почали повставати і нові народні держави. Повставанє нових народностей і нових народних держав, а розклад старих ріжно-народних держав на кілька держав, та вже одно-народних, се-ж справа, що появила ся в нашім столітю на дневнім порядку загально-світового житя і не сходить з него ще дотепер. Справа все залагоджувана а все ще не залагоджена, хоч порішена на однім місци, з'являєть ся на другім і там допоминаєть ся розвязки».
Современному читателю, надеюсь даже российскому, если он перечитает всю ту статью или главу, из которой происходит эта цитата, должно быть хорошо заметно, что Бачинский очень механистично рассматривает национальный вопрос, явно не понимая, в чём состоит его украинская специфика. По крайней мере то, что национальное существование украинцев возможно только в той экономической форме, которая является формой превосхождения (Aufhebung) национальной по форме культуры, Бачинскому было неизвестно. Это, однако простительно, ведь его старшими, а не младшими современниками был тот же Иван Франко, который, вместе с Лесей Украинкой, был одновременно и наиболее выдающимся социалистическим мыслителем и (по фактическим основаниям) наиболее значимым идеологом украинской буржуазии. Ведь это очень непростая специфика, когда буржуазия не может иметь в своих идеологах никаких влиятельных фигур, кроме прокоммунистических литераторов, да ещё и мыслителей, хоть не мирового уровня, но вполне передовых. Такое превращение противоположностей не под силу не только такому нехитрому популяризатору научных знаний как Бачинскому, о нём мало догадывался даже сам Франко, который своими публицистическими популяризациями и художественными произведениями заложил важнейшие предпосылки теоретического мышления на Украине. Впрочем, Бачинский знает, что нации - не вечное явление, тем более, не желательное само по себе, но не доводит противоположности до исследования их взаимного превращения. В анализе массовой эмиграции мы находим:
«В кінци і самі нації денаціоналізують ся. Національні признаки, що характеризували дотепер націю і відріжняли одну націю від другої, що-раз більше починають затирати ся і ціла цивілізована суспільність що-раз більше починає асимілювати ся, зливати ся в оден антропольоґічно-культурний тип. Головна підстава національної відрубности - спільне походженє, нині, після тих всяких вандрівок племен, після тої безнастанної кровосумішки одних племен з другими, а при так улежшеній нині комунікації, при котрій так улекшене переселюванє з місця на місце, з одного краю до другого цілих мас цивілізованої людности, - та головна підстава національної відрубности нині вже не існує. Покликувати ся на єї, як на характеристику нації, не має вже нині найменшого сенсу. Хтож може сказати напевно про себе, яка в нім кров пливе? Що за ріжнородність в зрості і будові орґанізму поодиноких членів нації!»
Бачинский понимает, что языковая обособленность - это последний и наиболее стойкий факт национальной ограниченности:
«Лишаєть ся ще національна мова. Справді, національна мова то ще майже одинока характеристична признака національної відрубности. Але, чиж і ту[18] не подибуємо вже певних симптомів, що вказують на те, що остаточно і вона буде мусіла уступити місце якійсь одній інтернаціональній мові? Нині, при боротьбі поодиноких націй за політичну незалежність від других націй і при напружених політичних відносинах між самими державними націями, витворюванє якоїсь інтернаціональної мови є ще сильно утруднене. Той політичний антаґонізм, що піддержує антаґонізм національний, піддержує також і існованє національних мов. Через те і користуванє інтернаціональними здобутками новочасної культури, о скілько[19] се залежить від мови як засобу, можливе лише через виучуванє мов чужих. Знанє кількох чужих мов уважаєть ся тому також за першу вимогу до титулу «інтеліґентного» чоловіка. Але, чи така конечність вибивати ся з тісних рамок національної мови і що-раз більше набиранє ваги мов чужих не ослабляє ваги мови національної? Та чи з другого боку, таке виучуванє чужих мов не утруднює будь-що-будь кождому користати вповні зі здобутків нинішної світової культури? - Перед кількома роками оголошено т. зв. volapük[20]. Ся мова, як витвір штучний, цілком природно, не приняла ся. Але чиж сам факт, сама поява такої інтернаціональної мови - чиж се вже не знак часу? Політичні боротьби, що підтримують національні мови, а що більше, підтримують і національний фанатизм, не позволяють на те, щоби поодинокі нації згодили ся вже нині на якусь із нинішних живих мов, як на спільну мову усім націям. Але з хвилею, як устануть ті політичні боротьби, як упадуть політичні границі поодиноких націй, як взагалі устане національний антаґонізм - при чим раз більшій економічній залежности і культурних взаєминах цивілізованої суспільності, а дальше, як зникне і та осіла, нерухлива кляса мужиків, котра все ще є немов живим свідоцтвом існованя націй взагалі а національної мови - спеціяльно, - при тих так улекшених нині, а все що-раз більше улекшуваних засобах комунікацийних, при безперестаннім переселюваню цілих мас людности з місця на місце, при безнастаннім змішуваню націй і стираню національних мов, - чи можливо, щоби змогли на все вдержати ся нинішні національні мови? Чиж не є се цілком природним і конечним, що з того перемішуваня націй і національних мов мусить остаточно витворити ся, коли не якась уже нова інтернаціональна мова, то принаймій, одна з теперішних мов, по певнім змодифікованю і всякненю в себе форм чи зворотів та слів мов инших - видвигнеть ся сама на інтернаціональну мову? Були колись часи реліґійного фанатизму - пройшли, по нім наступили часи фанатизму національного. Але як реліґія, стративши під впливом науки свою внутрішну вартість, уступила місце новій «реліґії» - науці, і придержуєть ся нині лише в своїй зверхній формі - лише завдяки своїй історичній традиції, перейшла в простий формальний звичай - що і так чим-раз більше починає залишати ся, задержала ся як яка історична памятка - котру і так що-раз більше починаєть ся забувати, - так і національні мови, колись, уступаючи місце мові інтернаціональній, поволи звужувати ся будуть до мови домашної, яка в відношеню до інтернаціональної мови стояти буде як прим. діялєкти до мови національної, аж в кінци, зійшовши до милих хоч і без жадної практичної вартости памяток минувшини, залишать ся, а остаточно - просто таки і забудуть ся...»
Этот яркий анализ языкового вопроса Бачинский даже не думает доводить до анализа экономической основы подобных изменений. Это было трудно. Иван Франко хорошо знал, что такое теоретическое мышление, но не смог удержаться на высоте требований к культуре мысли[21]. Бачинский, в особенности, в разбираемой книге, ещё более склонен к популяризации, ещё менее критичен к теоретическому уровню популяризации. Извиняет Бачинского только то, что современная «левая» литература по теоретическому уровню почти вся стоит гораздо ниже не только Маркса и Ленина, не только Чернышевского и Франко, не только Ильенкова или Семека, но даже Бачинского. Достаточно прочитать то, что публикует «Krytyka polityczna», или (раз обращаться приходится в первую голову к российскому читателю) аннотации к материалам российского ресурса «Рабкор», которые перепубликовала до своего закрытия в начале мая 2018 года «Dyktatura proletariatu» (dyktatura.info).
Изучив популярные работы Энгельса и Чернышевского, Бачинский пересказывает этапы формирования Германии как нации:
«Однак з кінцем XVIII в. наступає вже певний зворот в економічнім і політичнім житю Німеччини. Капіталізм, що розріс ся на Заході, починає поволи продирати ся і до Німеччини, - заграничні товари починають чим-раз частійше з'являти ся на німецьких ринках і конкурувати з продукцією краєвою. Рівночасно з тим, починає продирати ся і західна культура: нові ідеї, новий світогляд. - Витворило ся нове житє, а з ним і нові потреби. Але загранична продукція перемагала продукцію краєву, - ремесло почало упадати - розпочала ся пролєтаризація... Виховані на тій висшій культурі Заходу, підтинані однак в своїх поривах середновічною культурною темрявою рідного краю, виступають на арену суспільного житя Німеччини - Лєссінґ, Гердер, Ґете і Шіллєр... Починаєть ся нова доба в культурнім житю Німеччини. Відживає національне почутє, ідея національної єдности... а незадовго потім - і ідея політичної єдности німецької нації. Міста почали ворушити ся. От і ідеал молодої німецької буржуазії: одна, велика, сильна німецька держава, одна - на місци того множества незалежних, абсолютистичних князівств, з їх всіма барієрами, рогачками і ріжнородними граничними цлами, що так здержували торговельний рух в нутрі Німеччини, дальший розвиток продуктивних сил Німеччини, дальший розвиток культури Німеччини».
в другом месте об Украине:
«<Ринок> замісць власної краєвої фабричної продукції, дав нам продукти чужі, заграничні. Се зродило висші культурні потреби у загалу галицької інтеліґенції та не дало їй заразом спроможности їх заспокоїти, - а в дальшій консеквенції: зродило в єї одної частини німу розпуку, у другої ненависть до «чужоземщини», а у решти апатію і неохоту до свого краю...»
Видно, что Бачинский и ни в чём не пытается выяснить в какой мере популяризируемая схема образования наций применима к Украине, он полагает, что достаточно общей стереотипности процесса. Нет, недостаточно! Ленинская теория империализма при подобном механистическом подходе оказывается просто недоразумением, ибо существенной неравномерности экономического и (в результате) теоретического развития при подходе Бачинского места не остаётся. Например, терминологическая комиссия при Бисмарке в 1870-х годах создаёт немецкий язык, опираясь на данные филологических обследований и лучшие образцы литературной лексики, и терминологическая комиссия при Сталине в 1920-х годах создаёт украинский язык. Есть разница? Формально и по Бачинскому почти нет, но фактически, то есть по экономическим основаниям разница огромная. Не было ведь в его время так явно, как сейчас понятно, что свободное развитие украинцев как нации связано только и исключительно с условиями частной собственности, куда более близкой к своему исчерпанию, чем условия свободного развития немцев именно как нации. Если немцам сейчас для свободного национально развития достаточно лишь избавиться от американской военной оккупации и сопутствующего унижения немецкого языка, то свободное развитие украинской национальности требует всеобщественной чистки от господствующих антидемократических элементов. Прямо издеваясь над «исторически-обоснованным» словоблудием реакционеров, Тарас Швченко писал о письменных исторических источниках:
Подивіться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть... та й спитайте
Тойді себе: що ми?..
Чиї сини? яких батьків?
Ким? за що закуті?..
То й побачите, що ось що
Ваші славні Брути:
Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття - ваші пани[22]
Не только из стихотворения украинского классика, но и из экономического анализа выходит, что, если «чистить» Украину для возможностей её хозяйственного развития, то первыми жертвами этой чистки обязаны стать почти все эксплуатирующие частные собственники. Бачинский, разумеется об этой непростой особенности украинской жизни на 1890-е года совсем не догадывался. Как и об особенностях наций, возникающих в эпоху империализма вообще.
Национальность - предикат буржуазный, но хозяйственное развитие Украины при господстве буржуазных собственников едва ли возможно даже на уровне национальности. Таков урок последних 25 лет украинской жизни, подтверждающий ленинские экономические прогнозы, не говоря об их дополнениях, которые в обилии можно найти в работах Троцкого и Сталина[23]. Говоря научным языком, полноценный цикл буржуазного развития украинцев оказывается укороченным - его начало уже оказывается непосредственным предвосхищением близкого конца: важнейшими идеологами украинской буржуазии являются прямо прокоммунистические Иван Франко и Леся Украинка, которые склоняются к тому, что основная задача буржуазного развития Украины состоит в скорейшем исчерпании всех экономических основ частной собственности. В менее сильной и талантливой форме эта же мысль проводится и Бачинским. Лишь близость его национально-политических выводов к ленинским спасает украинского политического писателя от того, чтобы разглядеть в разбираемой книге возможное основание для изменнической тактики Петлюры и иных перебежчиков на сторону классового врага, каковых было великое множество среди украинских социалистов, практически ставших перед выбором между парламентарной и советской демократией. Несмотря на слабую методологию и популяризацию в стиле замены Пауля на Павла, Бачинский всё же понимает, что буржуазное давление на украинскую интеллигенцию будет большим, что украинская буржуазия сможет найти себе исполнителей только среди украинских социалистов, к каковым интеллигенция относилась почти поголовно. О мощи буржуазного давления (но не на Украине) Бачинский пишет:
«Заснованє німецької держави[24] се найбільше рентовне підприємство, на яке змогла[25] ся в сім віці німецька буржуазія. З ним поплили до єї кишені не тільки величезні зиски, не тільки зросло незвичайно єї багацтво, але з ним піднесла ся вона і на найвисше становище в державі і зробила залежним від себе і правительство. Єї інтереси, се й основа нинішної німецької державної політики».
Но, если отвлекаться от этой цитаты, понимание экономических процессов у Бачинского не очень глубокое. Ни Чернышевский, ни Энгельс прямо не указывали на экономическое состояние Галицкой Руси в связи со своими экономическими исследованиями. Программа исследования ключевой проблемы Галичины и вообще Украины, если брать её с точки зрения теоретического исследования состоит в поиске направления главного удара, который быстрее и полнее приведёт к культурно-экономическому развитию, следовательно к резкому возрастанию общественной свободы.
Если на пути такого развития стоит явление «А», то нужно доказать его самостоятельность как реакционного явления или исследовать его предпосылки - явления «Б», «В» и другие. Бачинский не делает этого, выбрав для ударов централизм буржуазной монархии Габсбургов. Как и идеологи австрийской социал-демократии, Бачинский тем самым капитулирует перед националистами, правда косвенно, в отличие от венских функционеров. Позднее Донцов и Бандера начнут рассматривать вообще любой централизм как зло, если это не централизм от имени украинской буржуазии.
Вот цитаты из разных мест книги Бачинского, где он пытается рассмотреть основу экономических проблем. Первая цитата про нищету (пауперизм) в связи с теми явлениями, которые были отражены в романе «Борислав сміється»:
«V. Галицький промисл, як сказано, не зміг в наслідок нинішного, централістичного устрою політичного Австрії, розвинути ся до висоти новочасної продукції - капіталістичної, не витворив великих фабричних міст, не дав сильної опори міській клясі - буржуазії, і не видвигнув галицькі міста на центри культурні цілого суспільного житя Галичини. Якже-ж тепер, в виду сего, можуть вони дати захист зростаючій з кождим днем масі спролєтаризованих селян, вивласнених, викинутих брутальною силою з їх прадідної землі і змушених шукати хліба по-за єї межами? Чиж може тих кілька міст - що завдяки свому територіяльному положеню, ставши центрами торговельними для поодиноких округів галицького краю, галицькими маґазинами[26] для заграничних фабричних виробів, чим змогли якось висше трохи знести ся понад загальний культурний рівень решти галицьких міст, - чиж може вони то?»
Обсуждая массовую эмиграцию, Бачинский тоже больше занят политическими декларациями, не говоря об очень ограниченной ценности жанра «пожеланий»:
«Тож, щоби усунути ті анормальні економічні відносини Галичини, щоби спинити і ту еміґрацію, треба усунути ту причину, що їх зродила. А та причина - чей очевидна[27]. Є се не що инше, як лише нинішний політичний устрій Австрії - нинішний політичний централізм Австрії. При нім виставлена Галичина на жертву всім економічно сильнійшим коронним краям Австрії, а головно австрийській столиці, через него спараліжована вся продуктивна сила Галичини, а з тим затрачена і та ріжнородна можність зарібку, якого потребує наш мужик, а якого він не має. Ту лежить причина такої сильної еміґрації галицьких селян; ту також лежить причина і - некультурности Галичини взагалі, з єї передпотоповими ідеями, з єї шляхоцьким панованєм і з єї нікчемним політичним опортунізмом».
Если российский читатель ещё не понял мысли украинского политического писателя, сделаю «перевод».
«Так, чтобы уничтожить эти ненормальные экономические отношения Башкортостана, чтобы остановить эмиграцию, нужно уничтожить причину, которая их породила. Она очевидна. Это не что иное, как нынешнее политическое устройство России - нынешний политический централизм России. При нём выставлен Башкортостан в жертву всем сильнейшим областям России, а в основном российской столице, через этот централизм парализованы все производительные способности Башкортостана а потому устранена всякая разнородная возможность заработка, который нужен трудящемуся башкиру, и которого он не имеет. Тут причина сильной эмиграции башкир; тут также лежит причина некультруности Башкортостана вообще с его допотопными идеями, его клановой властью, его никчёмным политическим оппортунизмом».
Как бы там ни было, это демократическая программа. Впрочем, это лишь условно и изначально демократическая программа. Башкирская (украинская) буржуазия тоже может к этой программе подключиться и развернуть её в свою пользу. Потому что без анализа внешнеполитических, точнее, мировых экономических факторов понять тенденции мирового движения невозможно. Если поднятый культурный уровень масс нужно закрепить, то без подобного анализа сделать это невозможно. Если же нужно расчистить дорогу буржуазии и оставить ей полное политическое организационное и идейное господство, то достаточно и подобных деклараций. Но вот, скажем, Цётка, понимала, что не централизм романовской монархии - главный враг белорусов, а их неспособность развивать субъектность тогда, когда на исторических путях даже небольшая субъектность может немало значить. Ведь не разрушение политического централизма, а ликвидация классов является важнейшей задачей по получению массового всестороннего развития человеческих способностей. Если Бачинский не доходит до этого, то он объективно - лишь невольная подстилка националистов. Ограничение дела централизмом, то есть политической сферой - это контрреволюция. Революционное дело, как обращал внимание Ленин в книге «Государство и революция», лишь начинается неизбежно политическим способом, тогда как его цель и основная сфера лежат вне политической сферы, даже в ликвидации обособленной политической сферы общественной жизни.
Территориальные собрания или национальные по территориям? Предполагая невозможной украинскую государственность, Бачинский в духе венских доктринёров ... Пусть читатель сам убедится:
«Оскільки Галичина змогла також заняти якесь яснійше становище до тих переломових течій в нинішній Австрії, то і вона поділила ся на ті два табори: пануючої нації - польської, з кличем «автономія країв» з одної сторони, - і гнобленої нею нації української - «Русинів», з кличем «автономія народів» з другої сторони. І коли буржуазія польська жадає перенесеня всіх справ дотикаючих краю з віденського центрального парляменту до соймів краєвих, полишаючи центральному парляментови лише загально-державні справи, як: заграничну політику, армію, і спільні загальнодержавні видатки, то «Русини» жадають перенесеня всіх тих справ, що не входили би під компетенцію центрального парляменту, до соймів національних, опертих на відрубній політичній орґанізації територій - уже не краєвих, а національних».
Итак, Бачинский предполагает связать выборное право с национальным самоопределением, сделать это самоопределение прямым фактом административной, а не только политической жизни. При этом он однозначно связывает украинские требования с реакционным национальным, а не территориально-государственным принципом административного представительства. Интересно, что уже Афины времён Солона как государство перешли от племенного принципа к территориальному, а здесь нам под видом движения к буржуазному развитию предполагают откат от территориального устройства государства к народному, явно более близкому к племенному чем первый. Такая же путаница как в современной «левой» литературе! А всё потому, что идея объединения украинцев в одном государстве не поставлена как актуальная, но лишь как желательная, что заставляет ограничиваться борьбой против централизма габсбургов, романовых, режима Пилсудского и пр. Это ограничение сильно ограничивает действенность прогнозов Бачинского о российской политике:
«Виборенє конституції в Росії буде епохальним фактом в культурнім розвитку усеї Европи. З упадком росийського абсолютизму упаде його заборча політика - його жажда панованя над цілим Орієнтом[28], упаде через те і те «східне питанє» (Константинополь), що замінило цілу Европу на два величезні воєнні табори; упаде в кінци і послідна твердиня европейської політичної і суспільної реакції... Скоро росийська суспільність займеть ся уладженєм своїх внутрішних відносин, скоро справи внутрішного житя, не позволять їй займати ся пустими мріями про панованє над цілим Орієнтом, з тою хвилею зійде і «східне питанє» з дневного порядку, - Европа буде могла тоді розброїти ся і заняти ся своїми висшими справами, своїм історичним завданєм - розвязкою боротьби пролєтаріяту з буржуазією...»
Современного читателя может шокировать, что улаживание Россией внутренних проблем связывается с отсутствием военной конфронтации к востоку от Буга. Падение Константинопольского вопроса вовсе не сняло военную напряжённость. Более того, внутреннее социалистическое переустройство России породило желание инвесторов добиться возврата грабительских кредитов. Это всё Бачинский видел сам и всё же имел мужество переиздать книгу без исправлений в 1920-х годах как свидетельство типичных ошибок «левого» элемента, что-то читавшего про материалистическую диалектику, но не умеющего понять, проводит ли он в своих же работах эту самую познавательно-политическую линию.
Другой прогноз, меткий, но не целиком сбывшийся, касающийся возможного буржуазного развития Галиции и содержащий почти за полстолетия до событий намёк на Волынскую резню, также заслуживает читательского внимания:
«І розпічнеть ся грошева спекуляція. А в вир сеї спекуляції попаде так українська як і польська буржуазія. Пічнуть витворювати ся капітали, капітали з природи космополітичні, але рівночасно - і національні[29]). І слабший український капітал, бо ще й недавний, молодший від польського, висуне українську буржуазію до відпорної боротьби з сильнійшим капіталом польським - до відпорної боротьби з польською буржуазією. Висловом сеї економічної боротьби української буржуазії - буде єї політика. Желізний класовий інтерес, вимоги єї екзистенції, будуть перти єї з одної сторони до чим-раз більшого нагромаджуваня капіталів і до здобуваня чимраз більшої суспільно-клясової сили і значіня, що передовсім репрезентуєть ся в силі капіталу, отже до чим-раз сильнійшого розвитку системи капіталістичної господарки, а з другої сторони, змусить єї кинути ся на всі ті ріжнородні перепони, які будуть стояти їй на дорозі тих єї житєвих змагань. Отже - передовсім в політичну боротьбу з сильнійшим конкурентом, що всадив ся під самий єї бік - з польською буржуазією. І настане боротьба, боротьба о існованє двох капіталів - українського і польського, боротьба за екзистенцію двох однородних суспільних кляс - української буржуазії і буржуазії польської, завзята боротьба, повна посвяченя, боротьба двох «братних» народів на житє і смерть... І національний антаґонізм дійде зеніту... відживе давна історія, відгребеть ся з архивів давні, припавші порохом, спомини «билих времен», - відживе страшна традиція... що сильно пічне приймати ся між українською суспільністю, бо знайде відповідний для себе ґрунт. А рівночасно зацвите багацтвом і українська література і українська штука, пічне цвисти між «Русинами» і наука... А тоді і розпічнеть ся поворот «заблудших», сполячених синів на лоно покинутої колись ними «дорогої матери Руси-України»... Одна ще зістала ся польська твердиня - Львів! Хто знає... може на «вічну» памятку побіди, поставлять «Русини» на однім з львівських майданів бронзовий памятник Хмельницькому... а його булава буде звернена - ід Зборови... Між тим, на дневнім порядку буде вже стояти справа політичної самостійности українського народу, справа незалежности - національної української держави».
в другом месте, будто в продолжении отмечено
«Але ту-то власне біда: інтереси буржуа-Українця, якраз противні і то діяметрально, інтересам буржуа-Поляка. Україна з Польщею - то смерть України! Вже нині, через польські, як також і «великоруські» капітали, економічний і культурний розвиток України спараліжований. «Великоруський» промисл відграничений бодай від польського желізничими тарифами, - український ні... Тепер, Україна мовчить: єї сковано, звязано... найменчі ознаки протесту, найменчі прояви сепаратизму, нищить ся беззглядно вже в самім зародку - і виставлена на жир обом сусідним націям, здавлена, поки-що мовчить. Але з виборенєм конституції в Росії, річи будуть уже цілком інакше стояти».
Если это писалось в габсбургской монархии, то понятно, что почва для ОУН была, и только предательская национальная политика социал-демократов смогла усилить массовую влиятельность этой организации сверх той меры, которая не приводила к общественной катастрофе. В прогнозе Бачинского интересно предположение активизации украинской буржуазной культуры и предположение о её привлекательности: «А рівночасно зацвите багацтвом і українська література і українська штука, пічне цвисти між «Русинами» і наука... А тоді і розпічнеть ся поворот «заблудших», сполячених синів на лоно покинутої колись ними «дорогої матери Руси-України»...» Данное предположение смотрится весьма выразительно на фоне того, что действительный скачок украинской культуры наблюдался на другом берегу Буга и многие интеллигенты Галичины вынуждены были перебраться подальше от пилсудчиков в Харьков (он был столицей Украины) или Киев. Это относится также и ... к самому Бачинскому, который в начале 1930-х годов переехал на Советскую Украину работать в редакции Украинской Советской Энциклопедии, а с 1921 по 1929 год жил тоже не на Западной Украине, а в Германии. На Западной Украине Бачинский как раз занимался не производством идей, а отбыванием наказания после ареста и обнаружения нескольких десятков авторских экземпляров своей же работы "Большевицька революція і Українці. Критичні замітки".
Нерезультативность прогноза Бачинского о культурном подъёме на Западной Украине легко объясняется тем, что он не знал в 1890-х годах такого феномена, как расколотые нации. Украинцы и белорусы были первыми народами, разные части которых оказались в условиях существенно разных отношений собственности с антагонистическими тенденциями их изменения. Ещё были армяне и азербайджанцы, нельзя не помнить классические примеры немцев и корейцев. О круге проблем вокруг их экономической и культурной жизни бесполезно спрашивать у Бачинского. У него просто нет не только ответов, но даже подходов к постановке вопросов - не было ничего о подобных вещах в тех книгах, которые Бачинский считал за учебники. Но и в тех случаях, когда речь шла Польше, то есть нации, действующей целиком в системе частной собственности и нации, значительнейшая часть которой была под игом романской монархии, Бачынский более чем небезошибочен. Его трактовка экономического соотношения центральнороссийского, польского и украинского промышленного узлов а также соответствующих капиталистических группировок прямо ошибочна даже для середины 1890-х годов.
____
Разбору прогнозов Бачинского в связи с историей Польши и состоянием польской промышленности будет посвящена следующая часть публикации.
Дальше будет.
____
Unter den Polen unterstützen die Kommunisten die Partei, welche eine agrarische Revolution zur Bedingung der nationalen Befreiung macht. Dieselbe Partei, welche die Krakauer Insurrektion von 1846 in's Leben rief.
Догорають поліна в печі,
Попеліє червоная грань...
У задумі сиджу я вночі
І думок сную чорную ткань.
І коли ж то той жар догорить,
Що ятриться у серці мені?
І чи скоро-то горе згасить
В моїм мізку думки огняні?
Ох, печуть і бушують вони!
Гризе душу й морозить нуда!
Кров кипить, і нутро все в огні -
Вколо ж мур і неволя бліда.
Я боротись за правду готов,
Рад за волю пролить свою кров,
Та з собою сами́м у війні
Не просто́яти довго мені.
В одном из публицистических произведений Франко критически и с полным осознанием своего достоинства пишет, что он не настоящий учёный, а лишь популяризатор науки среди подавленного народа. (К сожалению, выписка с указанием публикации сделана мной не была)- Zagoski.
Российская лексика. Лит. "уряд". - Фил. ↩︎
Совр. "власників". - Фил. ↩︎
См. Село в Львівській обл! - YouTube (На Львівщині громада села зберегла колгосп) и многие аналогичные материалы, даже на пронационалистических ресурсах как то https://zaxid.net/gromada_sela_na_lvivshhini_zberegla_kolgosp_n1433872 (Громада села на Львівщині зберегла колгосп. Завдяки цьому селяни мають роботу та прибуток). ↩︎
Читателю можно рекомендовать очерк в Википедии для ознакомления с этой типичной фигурой первой эпохи интеллигенции. В Российской истории литературы подобные фигуры могут быть найдены до Ломоносова - Пер. ↩︎
То есть против революционной Венгрии - Ред. ↩︎
Текст Ів. Франко., XXII. Ukraina irredenta. из издания [Житє і слово, 1895, т. IV, ч. 6, с. 471-483] цитируется на основе https://zbruc.eu/node/54608. Этот же текст далее будет главным вспомогательным источником в данной серии очерков. ↩︎
Упоминание это таково: ↩︎
Совр. "розташованого" - Фил. ↩︎
Совр. "прапором" - Фил. ↩︎
Не могу найти точного аналога, ибо не имею достаточных сведений о современном российском политическом процессе. ↩︎
Как в произведениях Федьковича на Буковине или Багушэвіча у белорусов. ↩︎
Совр. "наступне" - Фил. ↩︎
Бел. Беларуская Саціялістычная Савецкая Рэспубліка. ↩︎
Що таке нація - Zagorski. ↩︎
Ів. Франко., XXII. Ukraina irredenta., подробные указания на источник см. выше. ↩︎
Розумієть ся, лише в теорії, бо в практиці уживали дальше макаронізму. Впрочім, з разу, попи й не мали понятя про те, що існує инша мова літературна «великоруська» - народна «великоруська». Коли заявляли, що літературною мовою для «Русинів» має бути мова «великоруська», то думали, що тим лише санкціонують на дальше уживаний ними в письмі церковний макаронізм. ↩︎
Об этом кратко упомянуто в главе о белорусском литературном размежевании 1908-1914 годов, см. «История одной курсистки» ↩︎
Польское сокращение от «тут» - Ред. ↩︎
Совр: "оскільки", тут и далее польская калька от „o ile". - Фил. ↩︎
Бачинскому, очевидно, неизвестен проект лексической системы эсперанто. Этот язык имеет при отсутствии всякой поддержки впечатляющее распространение для инициатив подобного рода. Книга с описанием языка была издана в Варшаве за несколько лет до начало подготовки книги Бачинского. ↩︎
Горькое предчувствие невозможности удержаться на уровне теоретического мышления своего времени Франко выразил в стихотворении, послужившим основой для украинского романса: ↩︎
Т. Г. Шевченко, І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє. ↩︎
Изучение и сравнение этих прогнозов с действительностью оставляются за рамками данного очерка. Это весьма обширная и интересная преимущественно для самих украинцев тема. - Zagoski. ↩︎
После слов «заснованє німецької держави» почему-то вспоминается также аннексия Демократической Республики, которая была акцией огромнейшей рентабельности - Zagoski. ↩︎
"на яке змогла" - польская лексическая калька - Фил. ↩︎
Совр. "крамами" - Фил. ↩︎
Выделяю признак идеологизации жирным - Zagorski. ↩︎
Совр. "схід", здесь галлицизм из политико-идеологической лексики - Фил. ↩︎
Сюда Бачинский добавил обширное примечание - Ред. ↩︎